Мені чомусь важливо знати, що ти у мене все ж була,
Було так важко розпізнати, не оминула, не пройшла,
Усе, що я хотів сказати, було все сказано давно,
Було це справжнім, не сховати, не стало мрією чи сном …
Очима очі обіймати, торкатись поглядом душі,
І кожні миті так шукати, немов у темряві вогні …
Я навіть зараз, що сказати, вдивляюсь в погляди чужі
В надії раптом упізнати … Прости фантазії мої …
Війна ввірвалась так раптово, і перші – це слова твої:
Як ти, там далі невідомо, як всі твої? Чи всі живі?
Все нерозтрачене в долонях, у серці, скронях, у очах…
Чи у очах там щось солоне? Чи за дітей шалений страх?
Чомусь не маю того жалю, що там не склалося колись,
Я у думках своїх шукаю, де ми з тобою відбулись.
Втечу від справ, усе забуду, писатиму тобі пісні,
Я трішки зовсім там побуду, де у очах твоїх вогні …
