Наталія Завальнюк
СТЕБЛИНКА КОХАННЯ
Дзвінок… вітання… знов знайомий голос!
Здавалось, що забутий він давно,
Та пам’яті моєї зрілий колос
Ізнов приємних мрій зронив зерно!
У теплий ґрунт душі воно упало,
Углиб своїм корінням проросло.
Дивись! Кохання наше згасле встало,
До неба тягне високо стебло.
Воно крихке, немов мої надії,
І, як струмок весняний, ще слабке.
Ти доклади зусиль, як і раніше,
Зігрій теплом…і збережи палке!
Воно крихке, немов мої надії,
І ще слабке, як весняний струмок.
Ти доклади зусиль, як і раніше,
Зігрій теплом… і збережи його!
19.01.2010