Ти не винен, бідолахо Двадцять другий,
Що люди деякі втратили здоровий глузд,
А інших приспали диявольскі прислуги,
У пекло кинули крізь тисячі отруйних луз.
І не твоя вина, що Смерть гуляє по країні
Та забирає у нас кращих із найкращих.
Чуєш, що тобі кажу, ні краплі ти не винен,
Що зло роззявило свою неситу пащу.
Нема за що тобі нещасну душу краяти,
І ти б не зміг змінити хід кривавої війни.
То ж досить себе за нездійсненне лаяти,
Дозволь на відпочинок без нарікать піти.
Годинник каже: тобі вже час прощатись
І до перону мчить твій потяг у минуле.
Боюсь, заплачу, - не будем обійматись,
Ти по очах читай, що я в цю мить відчула.
Що ж, року Двадцять другий, прощавай!
І нам пробач, що ми на пам'ять залишили
Так мало сміху, радости, добра. Та знай,
Не через тебе це було, то люди нагрішили.
Але я сподіваюсь: твій юний змінник
Отримає усе недоодержане тобою,
Як тільки зацвіте перший підсніжник
Минуло-цьогорічною ранньою весною.
Якоюсь мірою, це вірші-відповідь. Бо читала вірш-звинувачення Двадцять другому за всі події, що відбулися у нашому житті. У мене ж була інша думка з цього питання
Рада, що вам сподобався вірш. І дякую, що завітали
