Мов сон і щастя тихої дитини,
Ти постаєш переді мною тут,
Безмежна пристрасте старих отрут,
Аби я позабув недавні кпини;
Та знову ти даруєш чар вогнів,
Що згаслими були вже сотні років,
І сохнули межи скорботних токів
Моїх постійних помилок одних.
Обійми ці русалчині приємні,
У них шаліє океан душі
Та розлягається повсюди терном;
І не згадає в радості такій,
Що усміхається тепер даремно,
Що благодатні мари ті – мерці.