|
Йоб@н@ літера «А». І чому в цьому тексті стільки голосних?!
Ех, щось таки потрібно робити з цим комп'ютером. Точніше клавіатурою.
Я так і до другого пришестя не допишу цього оповідання. Дедлайн вже близько.
Опісля цих думок Стів продовжив набирати текст, який, неначе човен, плив по хвилях у невідомість, розтікаючись буквами на екрані монітора.
Почесавши свою руду маківку, чоловік зрозумів, що знову втратив думку.
Саме в цей момент шлунок письменника видав протяжний звук, який сповіщав, що хтось забув пообідати.
Як не одне, то друге.
Стів не був буркотуном, ви просто застали його в такий період.
Піднявшись з крісла, чоловік почалапав до кухні.
Відкривши холодильник, витягнув із нього банку з супом та вилив у миску. Далі перемістив миску в мікрохвильову піч та натиснув на кнопку.
– Боже, благослови Америку, – промовив він уголос, а подумки добавив – звісно гамбургер зовсім не був би лишнім. Хоча й цей суп не був винаходом американців, Стіву було байдуже. Він був фанатом усього вітчизняного. Якщо б він справді перевірив, що із всього в його домі виготовлено в Америці, то його здивуванню не було б меж.
Мікрохвильова піч видала пронизливий дзвінкий звук – чоловік витягнув суп.
Сьорбнувши першу ложку, замислився про текстові перепитії буття книжкового персонажа Вітса. Невже прийшов час його вбивати? Сам придумав, сам добавив, сам вбив. З одного боку, ця дійова особа повністю вичерпала себе. Хіба Арас кине свого успішного чоловіка й повернеться до Вітса? Ні, це надто передбачувано. Читачі такого не схвалюють. Хіба дарма я так важко працював усі свої сорок з гаком років, щоб так облажатися із цим другосортним персонажем. Мої книги тепер, як гарячі пиріжки. Автор не може видавати другий сорт за перший. Чи може?
Враз задзвонив телефон.
– Стів Колінс слухає.
Невже це Сара? І чим я заслужив на її дзвінок?
Жінка на іншому кінці дроту привіталася з чоловіком і перейшла до справи.
– Я подумала, що була надто різкою із тобою попереднього разу.
– Мені ж не звикати, – з посмішкою на устах іронічно констатував Стів.
– Ну, вразі, якщо хочеш почути вибачення, буду рада тебе бачити сьогодні о 13:00.
– Нічого собі. В тебе все гаразд? Це ж так не подібно на тебе.
– Я кидаю того мудака.
В цих своїх дзвінках Сара була дуже передбачуваною, це вже вкотре вона кидає свого чоловіка. Далі вона діятиме, як і в попередній раз. У кінці зустрічі після гарячого сексу знову нахамить Стіву і прожене його геть. Він знав, що й цього разу все відбудеться так само.
Проте його це зовсім не засмучувало. Він отримував все те, що й хотів, як і вона. Мила, одружена Сара. Його коханка, яка обіцяла собі й усьому світові, що обов'язково обере когось одного. Та досі бігала від одного до другого, як старий розхитаний маятник.
– Добре, я буду.
Стів поклав слухавку й знову взявся за суп. Треба ж підкріпитися перед фізичними вправами.
Витягуючи останню горошину з миски супу, чоловік подивився на годинник і зрозумів, що часу на писанину в нього не залишилося. Та байдуже, сьогодні я тр@хатиму Сару, а букви почекають до завтра.
Таксі прибуло вчасно. Їхати було якихось шість хвилин від сили. Залишок часу він залюбки розміняє в крамничці «Глорія», обираючи пляшечку вина.
Зайшовши в крамничку, Стів привітався з продавчинею та підійшов до стелажу із винами.
– Можна мені пляшечку червоного напівсолодкого? Думаю, ось ця буде в самий раз.
Доки продавчиня дотягувалася до вигнутої овальної пляшки, двері магазину відчинилися і Стів, повернувши голову, побачив двох відморозків у капронових панчохах на голові.
– Це пограбування. Стояти й не рухатись! – крикнув вищий із двох.
Продавчиня практично застигла на місці, як вкопана. Проте її рука продовжувала рухатися за вже заданою траєкторією. Це й спричинило падіння пляшки, яка впала з полиці і з грохотом розлетілася на друзки.
– От і покохалися, – сказав про себе Стів.
Червоне-напівсолодке розтікалося по плитці.
– Закрий рот! – вигукнув до нього той, хто був ближче. – Ти диви, ще щось буркоче під ніс. Жени гроші в пакет і без вибриків. Ніяких кнопок під столом. Ти зрозуміла? – в цей момент зловмисник вже звертався до продавчині.
– А то, а то, він винесе йому мозок, а далі й тобі за компанію, захихотав чоловік з панчохою на голові.
Продавчиня підійшла до прилавку й потягнулася за маленьким ключем під касою.
– Ти що, бл*, викрикнув злочинець. А ну, пали Бо…
Враз почувся постріл.
– Бойл, ти що йобнувс*? Вгору пали, а не по ньому!
– Ти ж сам, сук@, говорив, що спочатку він.
– Мало, що я говорив, старий.
Продавчиня швидко прокричала, що під касою є ключ. Ключ, бля, прикріплений до магніту. Вона ураз заплакала.
– Ключ на магніті під касою, вона вкотре повторила щойно сказане.
Стів не чув нічого, перед його очами пропливали літери.
Оповідання залишилося недописаним.
© Богдан Кухта
2023
ID:
976935
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Сюжетна лірика відносин
дата надходження: 13.03.2023 21:59:20
© дата внесення змiн: 13.03.2023 21:59:20
автор: Kukhta Bohdan
Вкажіть причину вашої скарги
|
