Щоглибше тиші зачерпнути б, крізь товщу вод, де вкляк маяк. До тебе прагну, тьмою скутий, невичерпальносте моя! Мій батискаф заглох, тож поки я запускаю двигуни, чекає десь глибинний спокій і спокуша - чимдалі, вниз. Шторми чигають на поверхні і шал акулячих пащек. Стократ сильніш за їхні брехні в мені нуртує спрагле "ще". Воно ятрить, не відступає, воно дає чіткий наказ: не повертатися без таєн, які приховує мій "Аз". І я здаюся, мореплавець, покірний, тихий, мовчазний. Мій розум здався. Переплавлять його занурення і сни, в яких усе ж дістався дна я, хоч під питанням: що є "Я"? Та там, на дні, усе вже знаю. Пірнаю вглиб, крізь яв із нав'ю, крізь страх і морок незнання... © Сашко Обрій. 07.04.23
ID: 981231 ТИП: ПоезіяСТИЛЬОВІ ЖАНРИ: ЛіричнийВИД ТВОРУ: ВіршТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 25.04.2023 12:46:20 © дата внесення змiн: 25.04.2023 12:47:17 автор: Олександр Обрій
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie