ранковий сад. бува, відкрию хвіртку —
а з неба ллє, неначе із відра.
я звикла чути запахи не лише влітку,
а тут — не те. усе неначе гра.
я була ними навчена раніше,
коли в помині цього міста не було.
в моїх очах — сузір'я наймілкіші,
в моїх руках — зірок кроваве скло.
захочу — стану сонце підіймати,
коли подую — дві гори знесе.
та не збираюсь навіть сили витрачати.
чекатиму, коли тут згине все.
я була ними навчена мовчати,
та я щодня гучніше лиш кричу.
до зустрічі, метелики-дівчата,
коли страждань наїмся досхочу.
16.V.2023
