в ранкових туманах вже чується подих зими
під місячним сяйвом не квітнуть вже більше лілеї
і тінь самоти все частіше приходить у сни
і серце частіш завмира , бо віщує прощання
в прозорих краплинах дощу бачу тво́ю сльозу
і міцно тебе обіймаю аби ти зігрілась
і поки ще встигну - кажу , що люблю
що ти моє все - і життя , і кохання
не вірю в прикмети
в пророцтва не вірю
не вірю , що час
для розлуки настав
не вірю , що потім
весни вже не буде
а буде зима
тільки вічна зима
не вірю я снам
я не хочу прощання
не вірю словам
я не вірю словам
я вірю лиш в те
що тобою коханий
що вічно щасливий
бо тебе я кохав
в ранкових туманах не чутно пташиного співу
мовчать солов'ї і тумани мовчать
і вітер стиха́ , як завіє на нашу стежину
і листя в саду все частіш обліта
а ми все удвох , ніби час наш не сплинув
й попереду там ще багацько років
блукаємо садом - кохані , щасливі
цілунком палким зігріваєм вуста...
