***
Мої вуста - розжарені псалми,
що затікають янголам під крила
і сходять дивним квітом восени,
де б'є поклони надостання сила.
Де доживають віку бджолярі
і всі човни приречені до страти,
де ми усі - гравці в нечесній грі,
своїх богів саджаємо за ґрати.
І ці думки, як жала вмерлих ос, -
не воскресиш, але й не взмеш на струту.
Пережорнує світ не вперше льос
й не вперше нарече тобі покуту.
Але нехай, допоки шепіт хвиль
ще пророкує істинам пришестя,
ховаю віщо в слові хоругви
і вкотре оминаю перехрестя...
16.09.23 р.
