Життя моє іде без корректур,
Мені так важко розуміти сьогодення,
Коли уходять ті кого люблю,
Немає віри більше на спасіння.
Мене так вабить височинь небес,
Але не птаха я,і не літаю,
Безмежна висота небес,
Мене в думках моїх на землю опускає.
І як ще прагнути потрапити в майбутнє,
Коли все поруч бійки та сварки,
Коли не можеш ти нічого крім тонути,
В сльозах своїх,де відображення війни.
Як все покинути? Питання риторичне...
Не загубити себе навіки?
Як переплисти горя глибини?
Щоб винести не злість,а щось потужне,що зможе віру
запалити у душі.
