На якімсь острові, десь на відлюдді, жив собі чоловік. Жив та й жив, цілком задоволений собою і своїм нехитрим існуванням (а може, й не зовсім задоволений). Сонце сходило й заходило, літо змінювало весну, а зима – осінь; море ж усе так само шуміло при березі, часом – спокійне й лагідне, а часом і буремне.
Згодом чоловікові стало цікаво, а що там, за небокраєм? Чи ж то ввесь світ – вода, чи є щось іще? Чоловік пробував було плавати – та далеко запливти не умів. Море завжди повертало його назад. Час од часу він, бувало, бачив іздаля якісь дивні штуки: великі, громіздкі, не надто красиві, а часом і геть моторошного вигляду, вони однак трималися на воді, навіть пливли кудись удалечінь, ген за обрій.
...І от одного чудового дня чоловік зробив велике відкриття: він винайшов пліт! Доклавши багато зусиль, спорудив досить неоковирну штукенцію, яка, проте, пливла і навіть могла витримати свого творця. Чоловік страшенно утішився: нарешті він покине цей обридлий острів, зможе зазирнути за край моря. Зібравши нехитрі пожитки, чоловік рушив у плавання.
Ах, як це було прекрасно! Оксамитні зоряні ночі і рожеві світанки; блакитне, майже біле полудневе небо і пурпурова заграва розморених вечорів; чайки над головою і різні морські істоти у воді попід плотом; лагідний вітер і солоні бризки на його обличчі... Чудесна то була мандрівка.
Однак минуло кілька днів – і чоловік досяг якоїсь суші. При березі стояло доволі багато таких штук, які колись раніше він бачив лише ізвіддалік. На них метушилися люди, зайняті якоюсь незрозумілою нашому мандрівникові роботою. Робота була різна: хтось щось носив, хтось щось в’язав, хтось – розв’язував, хтось дерся на якісь височезні стовпи і щось там копирсав, а хтось і просто стояв собі поважно, видивляючи щось у далечіні.
Чоловік зачудовано оглядав усю оту метушню, намагаючись уторопати, що ж воно таке, аж-но тут його зачепив випадково якийсь хлопчик, що заклопотано пробігав поруч.
– Що воно таке? Навіщо? – запитав наш мандрівник у хлопчини.
– Корабель, – була відповідь.
– Корабель? Для чого він?
– Щоб плавати морем, для чого ж іще? – здивувався хлопчак.
– Плавати морем? – перепитав чоловік. – А навіщо цей... корабель... такий великий? Нащо там стільки людей? Чим вони усі зайняті?
Хлопчина іще більше здивувався.
– Як це – навіщо великий? А як інакше можна перетнути океан? Одному це не під силу.
– Чому ж не під силу? – заперечив наш герой. – Диви: он пліт, що я зробив самотужки. Він плаває незгірш вашого корабля. А головне – його можна зробити власноруч.
– Дивак, – заперечив хлопчик. – Звідкіля ти тут такий узявся? Навряд чи ти зможеш пропливти далеко на цій штукенції, а особливо, якщо розпочнеться шторм. Ходімо, я покажу тобі наш корабель, і ти зрозумієш, чому плавати на ньому зручно і безпечно.
Однак чоловік не виявив бажання ознайомитися із кораблем тісніше.
– Пхе, – сказав він, – навіщо мені ваш корабель? Ви усі зайняті там якоюсь незрозумілою метушнею, а я сам по собі: пливу на своєму плоту, куди забажаю. І головне – я зробив його сам!
Хлопчина хотів було щось заперечити, та одразу ж зрозумів: марна справа переконувати того, хто не хоче нічого чути. І він подався у своїх справах, зоставивши нашого мандрівника тішитися своїм власноруч зробленим, найкращим у світі плавзасобом – плотом.
П. С. Звісно, що і на плоту можливо перетнути Тихий океан – як це зробив Тур Хеєрдал. Однак, по-перше, навіть і він плавав не сам-один, а по-друге, вчинив це, аби довести, що так могли мандрувати давні люди – а зовсім не для того, аби показати переваги плота перед сучасним кораблем.
2023-10-22
Дозволю собі не погодитися, пане Валерію.
Зі "своєю" вірою і "своєю" надією ми гребемо-гребемо уже скільки (десятків, сотень...) літ, а куди пригребли? Ні Миру, ні Світла, ні Любові...
Анно, так можно отобить у человека желание строить плоты, вот у мальчика этого желания уже нет, а у него вся жизнь впереди, а желания и веры в свои собственные силы уже нет.
Наташа,
радует, что вы делаете из прочитанного выводы, каких автор туда даже и не закладывал. Это и есть настоящее чтение. Спасибо!
(А желание и вера в собственные силы может проявляться не только в постройке личных плотов. Работать в команде куда как сложнее, ибо часто надо поступаться собою ради других, а это ох как непросто -- о чём, кстати, и свидетельствуют комментарии под текстом: каждому хочется своего. Самость...)
произведение только тогда становится произведением, когда в нем вложено что-то для каждого читателя, вне зависимости что туда положил сам автор.
работать в команде гораздо проще, так как есть лидер, который за тебя принимает и решения и несет ответственность. люди бояться думать, бояться отвечать за поступки, потому и сбиваются в стадо. а вот чтобы лидер был лидером, способным ))поступиться собою ради других, для этого он должен научиться строить ковчег
Ну о чём и речь! Ковчег -- не плот да и команда -- не стадо (то есть, по крайней мере, в моём понимании команда -- это коллектив, где каждый на своём месте служит общей цели, не боится принимать решения и нести за них ответственность, и при этом не теряет своей индивидуальности. А стадо -- оно и есть стадо. Но соглашусь: да, в стаде проще и легче, чем в команде. Поэтому очень часто умные люди избирают строить плот, а не ковчег...)
Наташа,
да и команда -- не стадо (то есть, по крайней мере, в моём понимании команда -- это коллектив, где каждый на своём месте служит общей цели, не боится принимать решения и нести за них ответственность, и при этом не теряет своей индивидуальности. А стадо -- оно и есть стадо. Но соглашусь: да, в стаде проще и легче, чем в команде. Поэтому очень часто умные люди избирают строить плот, а не ковчег...)
розповідь, яка в собі містить безліч питань, а відповіді у кожного різні 
