Сіре небо все нижче та нижче,
до землі присувається ближче.
І здається, що хмари навмисно
над будиночком нашим зависли.
Схожі хмари з сумними думками.
Розкуйовджені злими вітрами,
прилетіли до нашого краю,
наче птаства схвильована зграя.
В хмар під крилами – грім, блискавиці,
ще холодна прозора водиця...
Ось, гроза вже гримить і гуркоче,
мабуть, всіх налякати нас хоче.
Стукотять, б'ють по даху краплини,
не зупиняться ні на хвилину.
На грозу у віконце дивлюся,
і чомусь я її не боюся:
далі хмари посунуться стрімко
і шукатимуть інші будинки.
Трохи там повисять над дахами
й далі рушать своїми шляхами.
