Чомусь так інколи хочеться,
Незвичну вдіяти зухвалість,
Отак по волі загубиться,
Авжеж, на певний час реальність.
Завжди́ із собою відкрита,
Така розмова є на користь,
Побувши в незвиклій же тиші,
Прозріти в роздумах ти зможеш.
Осінні півсонні тумани,
Природи чується зітхання,
Як пахнуть, пожовклі ці трави,
Мов свіжість пізнього кохання.
Ступаю по жовтому листю,
Немов по життю прожитому,
Не можу порушити тишу,
Минуле пішло стежиною...
Свободи вдихнувши повітря,
Зуміла зрозуміти сповна,
Душа... не багато ж хотіла,
В безмовності себе віднайшла.
Відкинувши мінорних думок,
Зустріла особливу музу,
Бо зараз відчуваю нутром,
Потрібен вже рок- досить блюзу!
Чудова поезія! Браво п. Лязо!
Поєднання душевних бажань і природи...
Почуття свободи- не втратить нагоди...
Тонуть у осінніх туманах...
На якісь миті заблукати в романсах...
Та все ж веселіш із роком в майбуття...
Щоб серцю втіха на все життя.
п. Лязо ніяк не можна бути байдужою до такої поезія.
Вона підіймає настрій,придає натхнення й зігріва душу в ранковому блюзі.
Дякую!
liza Bird відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Який яскравий ранковий коментар п.Ніно! Дуже дякую за чудовий настрій!
Браво п. Лязо!
