***
Цей світ бездоганної фальші
й оголених збочень душі
прощає себе в "Отче наші"
й непрощенням гине в глушІ.
Спинає себе розпинанням!
Які ж то раменні хрести...
Без суду і крихти зізнання,
що треба рости ще й рости.
Без погляду в дзеркало неба -
а там же буває без хмар!
Зрікається світло від себе
на користь одвічних примар.
На користь життя, аби жити -
лиш дихати раз попри раз,
допоки провалля розрите
висмоктує сили і час.
Допоки в надщербленій чаші
вивітрює праведний жаль,
цей світ бездоганної фальші
блазнює на лезі ножа.
8.06.23 р
