Зи́ми мої студені,
бІлені молоком,
двигані на рамені,
мучені до оском!
Де розгубили стужі,
де почорнили сніг,
що лежите недужі
на бистрині доріг?!
Нині - не до спочИну!
Нині - не до зрікань!
Онде повзе без спину
нам до обійстя твань!
Чвакає під ногами,
бризкає на плоти,
множачи цвинтарями
стерплі від сліз хрести.
Зими мої жорстокі,
вам чи не жаль тих сліз?
Чом зодягнули спокій
і запряглись у віз
Затишків несусвітніх?!
Зморено лежите,
де вже й новозавітні
кривляться на святе...
Змилуйтесь білосніжно,
зсуньте оцю нехіть,
благословенно ніжно
зболених пригорніть.
Розпеленайте світло -
те, що з-під Божих длань.
Перепиніть над світом
цю смертоносну твань!
18.01.24 р.