України моєї сльоза по блідому котилася лику…
Скільки болю зібралося в ній і дитячого гі'ркого крику?!
У нелю'дських стражданнях душа розривається в клоччя дрібні,
Галасливі птахи' у гаю, згуртувавшись, завмерли німі.
В полі чути гучні канонади, сховалась й сама громовиця,
Заридали ромашки і маки, зіщулилась стигла пшениця,
Легіт тихо скрутився спіраллю, закляк, обернувшись в сморчок,
Затремтів у страху і печалі кленовий зелений листок.
Сонце промені в хмари сховало і зблідло від гулу ракет,
Блискавиця в щит неба поклала заряджений свій арбалет,
Злі ракети летять над землею, де квітне незайманий рай,
По-звірячому нелюди нищать чарі'вний і милий мій край.
України моєї сльоза по блідому котилася лику…