Ти не питай мене: «як справи?», не питай…
З сумним обличчям, живучи в Європі,
Не співчувай… Побільше відправляй
Світлин з кафе, тим хлопцям, що в окопі.
Не треба дописів про перемогу й мир,
Доки пʼєш каву десь в аеропортах.
Тепер новий у тебе є орієнтир, -
«Глибоко непокоїтися » на курортах.
Не треба цих банальних привітань, -
Нам Новий Рік вже вдруге, як не свято.
В нас на столах кутя із тиші і зітхань.
Щодня нас змінює усіх війна ця клята.
У вас в містах - салюти і пісні,
Які для «біженців» співають «волонтери»,
А ми пʼємо за хлопців на нулі,
Й « до комендантської» біжим в свої печери.
Хто я такий, щоб міг когось судить?
Та більшість з нас вже думали звалити!
Але чомусь нам думка ця болить….
Всіх кинути й втекти? Як потім жити?..
Тому і в ролі «патріота- втікача»
Не треба грати, годі лицемірства.
Ти краще скинь донатом хоча б долар-два.-
Низькій уклін Вам від вкраїнського суспільства…
Тільки донать одразу хлопцям з ЗСУ,
Щоб дійсно щось змогли з речей купити,
Бо в нас тепер «вкраду», «не донесу»
Це вже нормальність, так вже звикли жити.
Але нічого, ми переживем,
Ми закарбуємо усе на покоління.
Крізь страх, і біль і кров, - ми все пройдем,
Й поля засієм вже новим насінням.
