Пізно думати про кисень в глибині,
темніє у очах, навіть у світлий день.
Останній поїзд від'їздить в вогні,
не заспівати нам разом пісень.
Згаяний час не повернути долі,
старий годинник зупинився раз.
Ми йдемо далі, навіть проти волі,
не відчуваючи смаку сильних образ.
Краплини зливи позмивали грим,
реальні лиця до вподоби не бувають.
У дощ до неба відлітає теплий дим,
і у ночі гітари більш не грають.
Ми втратили багато бридких пик,
але й нас залишили добрі люди.
Приємні спогади з якими ніби крик,
із відстанню зникають скрізь і всюди.
Рядків не вистачить щоб це все описати,
скільки скорботи відбулося, й днів.
Коли кортіло не лягати спати,
а залишись з місяцем без снів.
