Весна!..
Сонечко виглянуло із-за горизонту і розфарбувало все в рожевий колір. Я стою біля будинку і ловлю, всіма фібрами душі, це чудо весняного ранку... Дивлюсь - іде мужчина з пролісками в руці і в моєму напрямку, але іде з якимись вихилясами...
Марець* надворі - каже...
- Ну і що?..
- А Карл у Клари украв корали...
- Хто сказав?
- Роза!
- Яка Роза?..
- Люксембург!
- Мужик, ти що!?. Перебрав!..
Він робить галантний реверанс, під час якого наступає коту на хвіст, який рядом теж хотів погрітись на сонечку... Кіт, як заверещить!..
Я й проснувся!..
Мужика немає, але кіт верещить,.. за вікном! Ну, не верещить, а виконує арію,.. а подруга йому відповідає...
Сну, як небуло... Ох, ці коти!.. Що поробиш?.. Марець*!..
Глянув через вікно - котів не видно, а на клумбі підсніжники... білі-білі - біліші снігу...
Сонце кинуло перші промінчики на це чудо первоцвіту і вони стали рожевими, як фламінго, які збираються взлетіти,.. як наші романтичні дівчата та жіночки... Весна!..
З Марцем!* Вас любима полована Людства... і хай цвітуть у Вашій душі ці білі-білі проліски!...
* Вікіпедія - Бе́резень, заст. березі́ль, березо́ль[1>, ма́рець[2> — третій місяць року в юліанському та григоріанському календарях[3>. Один із семи місяців, що налічує 31 день.
Українська назва місяця пов'язана з березою, що починає цвісти в період з кінця березня до початку травня (до XVII століття).
У XVII столітті відбувається перехід давньоруської назви квітня на березень. Наприклад, у колонтитулах «Анфологіону», виданого Памвом Бериндою 1619 року.
До середини XIX століття словом «березень» позначали четвертий місяць року. Вперше цю назву на позначення третього місяця подає «Місяцеслов» на 1853 рік, хоч після того інші джерела ще довго зберігають її за квітнем. Таке зміщення назви березень спричинене зникненням з української мови латинського наймення март. У гуцульських та східних закарпатських говірках лексему березень у старому значенні використовують і досі.
Проте, на зламі XIX—XX століть найбільш поширеною була назва ма́рець[2>, про що свідчить її широке розповсюдження в усіх дореволюційних календарях, лексикографічних працях, фольклорних джерелах, а також побутування цієї назви в сучасних наддністрянських і закарпатських говірках. Українські письменники використовували це слово незалежно від того, з якої місцевості вони були (серед них: Леся Українка, А. Свидницький, М. Коцюбинський, В. Винниченко, І. Франко)[13>. До того ж, наймення марець[g>, марец(ъ)[h> можна побачити в староукраїнських пам'ятках XV—XVII століть. Воно запозичене через західнослов'янське посередництво з лат. Mārtius.
Спасибі, що Ви відчули ці нюанси...
(Пишу "спасибі, а не "дякую",бо воно означає - спаси тебе Бог. В Карпатах до цього часу говорять - "спаси тебе Біг". А дякую - це подачка дяку, який написав якусь просьбу... Бо коли Володимир Великий ввів християнство на Руссі, то мало хто знав церковну-словянську абетку...)
Іду читати Ваші вірші...
Яка цікава мініатюра. В такий малий текст, а стільки вложено смислу: і історію свята, і оригінальна викладка, і гумор, і ніжне побажання жінкам, і чудесний опис природи. Забираю в обране. Щось свіже в творчості.
Дякую за коментар, а то багато не знають, що сказати... Отака в них глибина поетичної думки...
А цікаве вітання мабуть тим, як і історія винекнення цього торжества. Винекло ж бо воно трохи комічно та людям завжди потрібне свято, бо воно скрашає будні... Іду читати Ваші вірші...
