Дитячі очі дивляться у небо,
Малеча любить дивну ту блакить,
Фантазії охоплюють миттєво,
Душа дитяча в мандри небом мчить!
Але, бува, з’являється у небі –
Швидка і смертоносна чорна тінь,
І закриває очі ці невинні,
Що більше не побачать голубінь…
Ця тінь – не демон чорний з потойбіччя,
Що випадково в світ прорвався цей,
За нею можем бачити обличчя –
Створінь, колись так схожих на людей.
У них так само сім’ї є і діти,
Знайомі їм і радощі, і біль,
Та темно так, що нікуди чорніти,
У душах котрим показали «ціль».
