Неспішно підтюпцем під гору
Мої роки, спішу за ними.
У цю спекотну літню пору,
Не відстають і мої рими.
Хіба напишеш щось у спеку?
Вони ж надіються і ждуть.
Нема думок ніяких сплеску,
Одне - жару цю обминуть.
Знайти затишний холодочок,
Водою спрагу зупинить.
І полежать отам часочок,
Згадать якусь чарівну мить...
О! Їх було колись немало,
Накращу все-таки знайду.
Старанно пам"ять погортала,
В архіві пам"яті вкраду.
Згадала: день то був осінній,
Між листям мжичка шаруділа.
Надходив час тоді вечірній,
Давно вже літо відлетіло.
А ми з тобою цілувались,
Не був завадою той дощ...
Сторінку знову погортала.
Дощу раділи ми удвох...
А далі... вицвіла сторінка,
Бо лист давно уже пожовк.
Була за свідка в нас берізка...
Чомусь так швидко пройшов дощ..
Дотор руки я зберігаю,
Так хочу повернутись в дощ.
Тебе за дощ не дорікаю,
Пройшло усе давно... то що ж..
Хіба напишеш щось у спеку,
Майстерно! 
Дякую! 
