|
За перекладом на англійську Ентоні С. Клайна
І
Хіба ти не знав вірші Хань Шаня?
Кращі вони за Священі тексти.(1)
Вирізьби їх і постав на вікні,
Щоб час від часу дивитись на них.
ІІ
Питаєш стежку на Холодну Гору?
Холодну Гору? Там на ній ні сліду.
Ранкове сонце губиться в тумані,
Не тане крига, як настане літо.
Як же туди потрапити зуміти?
У тебе серце не таке шалене.
Якби воно було таке, як в мене,
Ти б його чув і був би тут зі мною.
ІІІ
Холодна Гора має багато див,
Вона лякає тих, хто дійшов сюди.
Під місяцем світиться, сяє вода,
Від вітру зітхає, співає трава.
На голих гілках сливи цвіт сніжний,
Трухлий пень вкрила скатерка туману.
Дотик дощу поверне життю свіжість,
Оберне струмок в ріку нездоланну.
IV
Тисяча хмар і десять тисяч джерел,
Тут я поселився й живу без турбот,
Гуляю зеленими схилами вдень,
Вертаюся спати на скелю вночі.
Вервечкою весни і осені йдуть.
Від шалу й бруду вільні мої думки.
Радісно знати, що я маю усе,
Спокійний, немов плин осінній ріки.
V
Високо, високо пік вершини,
Перед очима безмежні світи!
Ніхто не дізнається, де я нині,
Місяць самотній в студеній воді.
Чи місяць дійсно пливе у воді?
Місяць завжди лишається в небі.
Я написав цього вірша, та все ж
Не відчуваю у ньому дзену(2).
VI
Тридцять років я прожив на землі.
Подолав я десятки тисяч лі (3)
Біля річок у високій траві,
В приграниччі, де ліг червоний пил.
Шукав еліксир, безсмертним не став,
Описав події, книги читав,
Вернувся я на Холодну Гору,
Очистити слух іду до струмка.
VII
Пташиний щебет сум'яттям мене затопив.
Вертаюся спати у свій солом'яний дім.
На гілці вишні палає малиновий цвіт.
Вербові сережки лагідно тягнуться вслід.
Вечірнього сонця спалах між синіх вершин,
Сяючі хмари купають зелені ставки.
Хто помітив, що я нікчемний світ залишив,
На Холодній Горі зійшов на південний схил ?
VIII
Я до Холодної Гори прийшов давно:
Живу на ній вже понад тридцять років.
Вчора розшукував я друзів і рідню.
З них більшість біля Жовтого потоку (4).
Вогонь життя горить і тихо гасне,
Не зупиняється, немов ріка тече,
Сьогодні бачу свою тінь самотню.
Раптом скотилася сльоза з моїх очей.
IX
Живу у горах, спокою не маю,
Оплакую минулі дні в думках.
Для довголіття я шукаю трави,
Але Безсмертя так і не досяг.
Моє далеке поле вкрила хмара,
Але уповні місяць, ліс сіяє.
Чому я тут? Що тут мене тримає?
Приріс я серцем до чарівних сосен!
X
Радій, коли хороше щось бува!
Цінуй цю мить, доки вона трива!
Хоча можливо жити сто років,
Чи хтось побачив тридцять тисяч днів?
Минула мить і вже тебе нема.
Навіщо скніть над купою майна?
Як класиків зумієш осягнуть,
Тоді ти зрозумієш смерті суть.
XI
Цвіт персика не хоче опадати,
Його зриваають вітер й місяць ясний.
Древніх людей не можна відшукати,
Померли, зникли, не знайти династій.
За днями дні, цвіт тихо опадає.
Відходять люди тихо рік за роком.
Де нині вітер пил з вершин здуває,
Колись спокійно мерехтіло море.
XII
Коли зустрінуть, звуть безумним люди
Відлюдника з Холодної гори.
Обличчя скрите, тіло у лахмітті.
Хто його мову здатен повторити?
Що каже, зрозуміти неможливо.
Твердить одне, якщо з ним заговорять,
Ідіть по стежці на Холодну Гору.
XIII
Є у Хань Шаня критики свої:
"Не вартують нічого твої вірші!"
Я думаю, що люди старовинні,
Були хоч бідні, але видатніші.
Але сміються з мене і говорять:
"Які безглузді всі твої турботи!"
Хай завжди залишаються такими,
Своє життя на гроші витрачають.
XIV
Холодна Гора голого має жука.
Чорна його голова, а тіло біле.
Він пару звитків тримає в своїх руках,
Одна Дорога у нього, одна Сила.
Йому не потрібні ні піч, ні казанок,
Одяг не треба, аби йти далі й далі,
Бо має для того він Мудрості клинок,
Щоб ним відсікати безглузді бажання.
XV
Йду по дорозі на Холодну Гору.
Дорозі вгору ні кінця, ні краю.
Між скелями в розщелинах тумани,
Стрімкі потоки потонули в травах.
Слизький лишайник, хоч дощу немає.
Безвітряний сосновий ліс зітхає.
Хто здатен розірвати пута світу,
Щоб тут зі мною в білих хмарах жити?
XVI
Питають люди серед хмар дорогу,
Дорога в хмарах темна і ні сліду.
У голих скель високості вершини.
Не світить сонце в глибині долини.
Позаду зелень гір, перед очима
Біліють хмари заходу і сходу.
Запитують, куди між хмар дорога?
Вона веде до серця Порожнечі.
XVII
В обіймах скель сиджу на самоті,
Навіть опівдні стелиться туман,
Моє житло затоплює пітьма.
Думки від шуму звільнені, ясні.
Крізь сяючі ворота перед сном
Думки приходять кам'яним мостом.
Де зараз те, що мучило мене?
Гуркоче вітер глеком-гарбузом.
XVIII
Далеко місце, яке обрав для життя.
Високі гори роблять язик мовчазним.
З холодних долин чути гібони кричать.
Двері з трави, зі скелею злився мій дім.
Посеред сосен видно солом'яний дах,
Копаю ставок, його наповнить потік.
Не маю часу думати зараз про світ,
Минають літа, папороть ріжуть на прах.
XIX
За рівнем рівень, пагорби і схили,
В обіймах хмар туман синьо-зелений.
З соломи шапка мокра від туману,
Вологе від роси пальто з соломи.
Ноги відлюдника в сандалі взуті,
Старий ціпок стискають мої руки.
Дивлюся вниз - навкруг країна з пилу,
Чи став цей світ для мене світом мрії?
XX
То де дорога на Холодну гору?
Ні воза, ні коня на ній немає.
Звиви ущелин складно відслідити.
Могутні скелі, хто їх розмір знає?
Там тисячами трав стікають роси,
Співають там без слів на вітрі сосни.
З дороги збився, мабуть треба нині
Питати тілу шлях додому в тіні.
XXI
На цій горі постійно холодина!
Тут кожен рік такий, не тільки зараз.
Вкриває сніг віддалені вершини,
Чорніють сосни, вкутані туманом.
Якщо росте трава, це ще не літо,
Не осінь, якщо листя опадає.
Ілюзіями повний, тут блукаю,
Дивлюсь, дивлюсь, але не бачу неба.
XXII
Не знаю я, від всіх віддалене наскільки
Оце пристанище, де дні мої проходять.
Заплутаний чагар ворушиться без вітру,
Бамбук при світлі дня здається загадковим.
Кого оплакує струмок внизу в долині?
Куди один за одним котяться тумани?
Коли опівдні я сидів біля хатини,
На небі сонце несподівано помітив.
XXIII
Щоденне мудрування ось моя дорога.
Захована у чагарях печера в скелі,
Тут первозданний світ, тут від людей я вільний,
Я байдикую серед білих хмар, мій друже.
Жодна зі стежок звідси не веде додому;
Байдуже все, що на думки впливати може.
Сидітиму всю ніч на ліжку кам'яному,
Коли дереться місяць на Холодну Гору.
XXIV
На схилі східному я не бував ніколи.
Чи довго планував піднятися на нього?
Сам витягав себе, хапаючись за лози,
Спиняли вітер і туман на півдорозі.
Ловив за руки терен на вузьких дорогах,
Такий глибокий мох, що ноги загрузали,
Так опинився під червоною сосною.
Тут я засну, поклавши голову на хмари.
XXV
Прозора вода мерехтить як кришталь,
Просвічується до найбільших глибин.
Звільняється розум від марних думок,
Не тривожать мене міріади діл.
Більше нічим мене не похитнути,
Я буду таким залишатись завжди.
Зрозумій, шлях, що ти зміг осягнути,
Не виведе звідси й не верне сюди.
XXVI
Ти для спочинку шукаєш місце?
Завжди Холодна Гора згодиться.
Тут в чорних соснах співає вітер,
Чим ближче ти, тим гарніша пісня.
Сидить біля дерева старий дід,
Про сутність Дао тихо говорить.
Минули швидко десятки років,
І він забув дорогу додому.
XXVII
Холодний камінь, навкруги пустинно.
Чим далі я іду, тим стежка вужча.
Тримаються за скелі хмари білі.
Самотній крик гібона на вершині.
Чи я якогось друга потребую?
Роблю лиш те, що хочу, і старію.
Нехай роки змінили лик і тіло,
З дороги мудрості вже не зверну я.
Хань Шань (можливо 712 - 793) - поет, філософ, відлюдник, писав вірші на скелі і деревах біля печери, в якій жив. З 600 написаних ним віршів збереглися 313. Разом з ним жив ще один поет і відлюдник Шіде. Збереглися 57 його віршів. Ким вони були насправді, невідомо, можливо, легендою, міфом. Найімовірніше, що кілька поетів жили на Холодній Горі у різний час і залишили там свої вірші, якісь геніальні, якісь посередні. Хань Шань дослівно перекладається як Холодна Гора і може бути колективним псевдонімом.
Хань Шаня називали втіленням Манджушрі (легендарний сподвижник Будди Гаутами, провідник і вчитель будд минулого, втілення вищої мудрості), Шіде - втіленням Будди Самантабхатри (Благородний у всьому, Всеблагий, Завжди Прекрасний). Вони прийшли в японську культуру разом із дзен-буддизмом, китайською поезією і живописом. Тут ці два життєрадісні, завжди усміхнені поети отримали імена Кандзан і Дзіттоку і залишилися у віках на мальованих тушшю сувоях, якими прикрашають житло. Неодмінно в руках Хань Шаня (Кандзана) сувій з віршами, в руках Шіде (Дзіттоку) мітла, ознака його низькорідності.
В інеті доступні переклади з китайської на анлійську мову Гарі Снайдера (прототипа Джефрі Райдера з роману Джека Керуака "Бродяги Дхарми") - 20 віршів, Ентоні Клайна - 27 віршів, Артура Вейлі - 27 віршів, Джерома Сітона - 100 віршів, Бартона Ватсона - 100 віршів.
(1) Священні тексти буддизму — одні з перших текстів Будди. Священні тексти буддизму існували вже в I ст. до н. е. та були написані мовою палі, якою, як вважають науковці, користувався Будда. Складаються тексти із 31 книги; вони поділені на три частини та мають назву Тріпітака, що перекладається як «Три кошики».
(2) Дзен (від японського "споглядання") — одна з найважливіших шкіл китайського і всього східно-азійського буддизму, яка сформувалася в Китаї в V—VI століттях під великим впливом даосизму, є домінуючою чернечою формою буддизму Махаяни в Китаї.
(3) Лі - давньокитайська міра довжини, зараз це 500 м, тисяча лі - ідіоматичний вираз, означає дуже велика відстань.
(3) У давньокитайській релігії Підземний світ називали Жовті джерела (Huángquán 黄泉) - можливо, посилаючись на ріку Хуанхе, Жовту ріку. Жовті джерела були не «пеклом», де людина зазнає відплати, а скоріше місцем, де повинні перебувати душі померлих, пунктом призначення білої душі (pò 魄).
"Кандзан і Дзіттоку", приписується Сюбун Тенсьо, період Муроматі, XV ст., висячий сувій, папір і туш, Токійський національний музей
Attributed to Tenshō Shūbun "Portraits of Kanzan and Jittoku", hanging scroll, Ink on paper, Tokyo National Museum
重要文化財「寒山拾得図」伝周文筆、春屋宗園賛 室町時代・15世紀 東京国立博物館蔵
https://tsumugu.yomiuri.co.jp/tohaku_kanzanjittoku/
Twenty-Seven Poems by Han-shan
Translated by Anthony S. Kline
I
Don’t you know the poems of Han-shan?
They’re better for you than scripture-reading.
Cut them out and paste them on a screen,
Then you can gaze at them from time to time.
II
Where’s the trail to Cold Mountain?
Cold Mountain? There’s no clear way.
Ice, in summer, is still frozen.
Bright sun shines through thick fog.
You won’t get there following me.
Your heart and mine are not the same.
If your heart was like mine,
You’d have made it, and be there!
III
Cold Mountain’s full of strange sights
Men who go there end by being scared.
Water glints and gleams in the moon,
Grasses sigh and sing in the wind.
The bare plum blooms again with snow,
Naked branches have clouds for leaves.
When it rains, the mountain shines –
In bad weather you’ll not make this climb.
IV
A thousand clouds, ten thousand streams,
Here I live, an idle man,
Roaming green peaks by day,
Back to sleep by cliffs at night.
One by one, springs and autumns go,
Free of heat and dust, my mind.
Sweet to know there’s nothing I need,
Silent as the autumn river’s flood.
V
High, high, the summit peak,
Boundless the world to sight!
No one knows I am here,
Lone moon in the freezing stream.
In the stream, where’s the moon?
The moon’s always in the sky.
I write this poem: and yet,
In this poem there is no Zen.
VI
Thirty years in this world
I wandered ten thousand miles,
By rivers, buried deep in grass,
In borderlands, where red dust flies.
Tasted drugs, still not Immortal,
Read books, wrote histories.
Now I’m back at Cold Mountain,
Head in the stream, cleanse my ears.
VII
Bird-song drowns me in feeling.
Back to my shack of straw to sleep.
Cherry-branches burn with crimson flower,
Willow-boughs delicately trail.
Morning sun flares between blue peaks,
Bright clouds soak in green ponds.
Who guessed I’d leave that dusty world,
Climbing the south slope of Cold Mountain?
VIII
I travelled to Cold Mountain:
Stayed here for thirty years.
Yesterday looked for family and friends.
More than half had gone to Yellow Springs.
Slow-burning, life dies like a flame,
Never resting, passes like a river.
Today I face my lone shadow.
Suddenly, the tears flow down.
IX
Alive in the mountains, not at rest,
My mind cries for passing years.
Gathering herbs to find long life,
Still I’ve not achieved Immortal.
My field’s deep, and veiled in cloud,
But the wood’s bright, the moon’s full.
Why am I here? Can’t I go?
Heart still tied to enchanted pines!
X
If there’s something good, delight!
Seize the moment while it flies!
Though life can last a hundred years,
Who’s seen their thirty thousand days?
Just an instant then you’re gone.
Why sit whining over things?
When you’ve read the Classics through,
You’ll know quite enough of death.
XI
The peach petals would like to stay,
But moon and wind blow them on.
You won’t find those ancient men,
Those dynasties are dead and gone.
Day by day the blossoms fall,
Year by year the people go.
Where the dust blows through these heights,
There once shone a silent sea.
XII
Men who see the Master
Of Cold Mountain, say he’s mad.
A nothing face,
Body clothed in rags.
Who dare say what he says?
When he speaks we can’t understand.
Just one word to you who pass –
Take the trail to Cold Mountain!
XIII
Han-shan has his critics too:
‘Your poems, there’s nothing in them!’
I think of men of ancient times,
Poor, humble, but not ashamed.
Let him laugh at me and say:
‘It’s all foolishness, your work!’
Let him go on as he is,
All his life lost making money.
XIV
Cold Mountain holds a naked bug,
Its body’s white, its head is black.
In its hands a pair of scrolls,
One the Way and one its Power.
It needs no pots or stove.
Without clothes it wanders on,
But it carries Wisdom’s blade,
To cut down mindless craving.
XV
I’m on the trail to Cold Mountain.
Cold Mountain trail never ends.
Long clefts thick with rock and stones,
Wide streams buried in dense grass.
Slippery moss, but there’s been no rain,
Pine trees sigh, but there’s no wind.
Who can leap the world’s net,
Sit here in the white clouds with me?
XVI
Men ask the way through the clouds,
The cloud way’s dark, without a sign.
High summits are of naked rock.
In deep valleys sun never shines.
Behind you green peaks, and in front,
To east the white clouds, and to west –
Want to know where the cloud way lies?
It’s there, in the centre of the Void!
XVII
Sitting alone by folded rocks,
Mist swirling even at noon,
Here, inside my room, it’s dark.
Mind is bright, clear of sound.
Through the shining gate in dream.
Back by the stone bridge, mind returns.
Where now the things that troubled me?
Wind-blown gourd rattling in the tree.
XVIII
Far-off is the place I chose to live.
High hills make for silent tongues.
Gibbons screech in valley cold
My gate of grass blends with the cliff.
A roof of thatch among the pines,
I dig a pool, feed it from the stream.
No time now to think about the world,
The years go by, shredding ferns.
XIX
Level after level, falls and hills,
Blue-green mist clasped by clouds.
Fog wets my flimsy cap,
Dew soaks my coat of straw.
A pilgrim’s sandals on my feet,
An old stick grasped in my hand.
Gazing down towards the land of dust,
What is that world of dreams to me?
XX
What a road the Cold Mountain road!
Not a sign of horse or cart.
Winding gorges, tricky to trace.
Massive cliffs, who knows how high?
Where the thousand grasses drip with dew,
Where the pine trees hum in the wind.
Now the path’s lost, now it’s time
For body to ask shadow: ‘Which way home?’
XXI
Always it’s cold on this mountain!
Every year, and not just this.
Dense peaks, thick with snow.
Black pine-trees breathing mist.
It’s summer before the grass grows,
Not yet autumn when the leaves fall.
Full of illusions, I roam here,
Gaze and gaze, but can’t see the sky.
XXII
No knowing how far it is,
This place where I spend my days.
Tangled vines move without a breeze,
Bamboo in the light shows dark.
Streams down-valley sob for whom?
Mists cling together, who knows why?
Sitting in my hut at noon,
Suddenly, I see the sun has risen.
XXIII
The everyday mind: that is the way.
Buried in vines and rock-bound caves,
Here it’s wild, here I am free,
Idling with the white clouds, my friends.
Tracks here never reach the world;
No-mind, so what can shift my thought?
I sit the night through on a bed of stone,
While the moon climbs Cold Mountain.
XXIV
I was off to the Eastern Cliff.
Planned that trip for how long?
Dragged myself up by hanging vines,
Stopped halfway, by wind and fog.
Thorn snatched my arm on narrow tracks,
Moss so deep it drowned my feet,
So I stopped, under this red pine.
Head among the clouds, I’ll sleep.
XXV
Bright water shimmers like crystal,
Translucent to the furthest depth.
Mind is free of every thought
Unmoved by the myriad things.
Since it can never be stirred
It will always stay like this.
Knowing, this way, you can see,
There is no within, no without.
XXVI
Are you looking for a place to rest?
Cold Mountain’s good for many a day.
Wind sings here in the black pines,
Closer you are, the better it sounds.
There’s an old man sitting by a tree,
Muttering about the things of Tao.
Ten years now, it’s been so long
This one’s forgotten his way home.
XXVII
Cold rock, no one takes this road.
The deeper you go, the finer it is.
White clouds hang on high crags.
On Green Peak a lone gibbon’s cry.
What friends do I need?
I do what pleases me, and grow old.
Let face and body alter with the years,
I’ll hold to the bright path of mind.
ID:
1020114
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.08.2024 16:14:46
© дата внесення змiн: 16.08.2024 16:14:46
автор: Зоя Бідило
Вкажіть причину вашої скарги
|
