« У кожної душі
свій Стікс...»
Легенда
Згасає літо і за пеленою
минулого ще жевріє тепло.
І у житті до осені пішло,
а там уже й зима, само собою
іде по колу, як уже було.
Чи то іти лишилось недалеко,
чи ностальгія, чи така пора,
що душу потривожили лелеки
і на прощання заміняють легко
жару і спеку туга і жура.
І як це не печально визнавати –
останню ниву скошує війна.
І як не важко це переживати,
найтяжче те, що незагойні втрати
це найдорожча за життя ціна.
Не радують майбутнім ворожбити,
та є до кого душу прихилити,
лягає карта знову за Дунай
у затишний і миролюбний край,
де помагають вижити... а жити
чи виживати, – Боже, помагай.
