В саду стоя́ли й говорили
Коза́к з дівчи́ною вночі:
Одне до о́дного тулились,
Котились сльози по щоці.
Душа болить, а серце плаче,
Холодний вітер дошкуля.
-Ой, ти скажи, скажи, юначе,
Де твоя доленька гуля?
-А моя доля - козацька воля.
Свій край я буду боронить.
Якщо я згину в чистім полі,
Чи будеш сльози за мною лить?
-Як чорний ворон стра́шну звістку
Мені з дороги принесе,
Зв'яжу калини кетяг в хустку,
До тебе пташка хай несе.
Зросте калина на могилі,
Із вітром буде говорить,
А той розкаже всій родині:
Юначе тіло де лежить.
Отак стояли й говорили
Козак з дівчи́ною вночі:
Одне до одного тулились,
Котились сльози по щоці.
