Закінчиться війна, і відгремлять салюти,
Не виключено й те, поразка може бути...
Ото тоді й помру, усе зробив, що зміг,
Не утікав, й себе я не беріг.
Ото тоді, прозектору то вдасться,
Розтнувши груди і за серце взяться.
Та витягнуть оте і роздивиться,
Такий порядок, в медицині так годиться.
Тож думаю, що він покрутить на світу,
Здивується, картину вбачивши оту...
У тім сувої з м'язів нервів й кров,
Побачить те, що пережив, й хотів би знов...
Отой рубець, ще ті безсонні ночі,
А інший, поцілунки то дівочі.
А той, дивись, то в Надю закохався,
Дивуюсь, а признатися боявся…
А далі, ті рубці, то діти і онуки,
Було всіляко, то життя є звуки.
А потім, у кінці я теж згодився,
Оці великі, то з кацапом бився.
Тай роздивившись на оті рубці,
Підпише висновок, не здригнеться в руці...
Що дід від старості, як і усі помер,
А міг би і раніше, а не оце тепер.
В. Небайдужий.
Жовтень 2024.
ID:
1024760
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 21.10.2024 09:32:30
© дата внесення змiн: 21.10.2024 09:32:30
автор: Небайдужий
Вкажіть причину вашої скарги
|
