Перлиною в альпійському смарагді,
І білим лебедем між кам’яних вершин,
Мабуть, єдине місце із мільярдів,
Де Нойшванштайн спиняє часу плин.
Ще вище він від батьківського замку,
Пишніший, більший в декілька разів,
Гірську оздобу і небесну рамку,
Задумав Людвіг замість тисяч слів.
Щоб описати відданість і щирість
Таланту Вагнера, (бо Ріхард – як взірець),
Данину часу, а чи Божу милість,
Звів король замок – музиці вінець.
На стінах давні ожили картини,
Історії із опер ожили:
Валькірії здіймаються з рутини,
І Лоенгрін, і битви, і бали…
Бо Нойшванштайн – немов небесне світло,
Бо цей палац – цінніший за скарби,
Щоб розкішшю і шармом все розквітло,
Усе віддав би Людвіг, та якби…
Його щоб не вважали божевільним,
Щоб музика лунала на весь світ,
Щоб жив мистецтвом і лишався вільним,
Не зупинивсь його стрімкий політ…
* Там хвилі колисали таємницю,
Рвав простір навпіл лебединий крик,
Сильніший він за грім і блискавицю,
Навіки Людвіг в озері тім зник…
(Світлини автора)
Палац Нойшванштайн є колишньою резиденцією останнього короля Баварії Людвіга II, і був побудований на його замовлення на знак пошани до Ріхарда Вагнера. Людвіг ІІ увійшов до історії як меценат великого композитора Ріхарда Вагнера та своїми архітектурними проєктами, яким притаманна гігантоманія, за що отримав прізвисько Божевільний Людвіг. Стіни замку повністю розписані сюжетами з опер композитора. Сучасники короля одностайно засуджували його за розтрату грошей на будівництво. У 1880-ті роки його визнали божевільним. За два дні по тому Людвіг потонув в озері біля власного замку Берг. Обставини загибелі короля і його лікаря, що потонув разом з ним, залишилися остаточно не з'ясованими.
