В тривожному місті, де світло згасає,
Де страх і безвихідь проростають в бетон,
Я вчуся кохати , коли все зникає,
Тримати тебе, як останній свій сон.
У сутінках днів, у холодних світанках,
Де кожен ковток — це ніби прощання,
Я знову шукаю тепло твоїх рук ,
Знаходжу там силу, знаходжу кохання.
Нас розділяє і відстань і час ,
Між нами — вогонь, що палає і дим.
Та в цьому тривожному, змученому світі
Кожен має бути коханим й живим
