Я оглядаю небокрай: над лісом пломенить заграва,
це увертюра дня ,народження світів,
для мого світу ця небесна панорама,
я очевидець музики без слів.
Червоні хмари скупані в промінні,
мов сцена задуму творця,
окрай синяви на вершині:
мелодія величного співця.
I текст до неї написано у Бога,
а я лиш всього є спостерігач,
в надії, що це і для серця мого,
що в музиці цій сміх, не плач.
Так сходить сонце в літній ранок,
він відмикає новий день,
ховає місяця уламок,
у смузі вогняних легень.
Маленьке я людське створіння,
та маю честь: дарунок взяв,
прожити день у чистоті сумління,
на сході сонця я Богу обіцяв...
