Моя маленька донечко,
Промінчик світлий сонечка
Тихесенько в віконечко
До тебе зазирнув.
Мов вилитий із золота,
Хотів пограти в хованки,
А хмарка це помітила,
І він в ній потонув.
Ти зиркала в віконечко:
Куди ж поділось сонечко?
Чому не грає в хованки,
Так весело було?
А сонечко пручалося,
Із хмаркою змагалося,
Та як не намагалося,
А вийти не могло.
Тоді воно щосилоньки
Гойднуло хмарку й зливонька
Хмарчиних сліз безпомічних
На землю потекла.
А сонечко всміхалося,
Крізь хмарку продиралося –
Тепер – бо моя донечка
Не буде вже сумна.
Травень 1999
Змагання хмарки з сонечком
та щирий усміх донечки
таким теплом торкається
до струнної душі,
що згадки, як в віконечку.
про сонечко і донечку,
про те, що пам"ятаєься -
звучить у цім вірші.
Neteka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Приймається. І - дякую. Мені імпонує стиль Вашої поезії.
Вирішила викласти твір про свою доню, який знаю напам'ять - поки пам'ять не підвела. Він ніде не записаний. 
