ПОПЫТКА ПРОЩАНИЯ
С. Гладковой
Так пусто и грустно мне было вчера.
...Менялась погода и ветер подталый
топтался у окон, свистел у двора,
по комнате шарил и лез в одеяло.
И встал я тяжёлый, и лёг я больной,
и только к стене я лцом повернулся,
как ангел разлуки взлетел надо мной,
и я всех простл,
и, простив, встрепенулся.
Ты, птица ночная не плачь обо мне!
Забытый и слабый, в пустынной постели,
лицом повернувшись к побитой стене, -
я чувствую ход предпоследних метелей.
Ты, город железный с несытой душой,
расставил свои батареи и сети
и думаешь, глупенький, - что ты большой?
Ты маленьки-маленький город на свете.
Ты точка на карте, былинка полей,
песчинка пустыни, листок среди леса!
Но нет ничего мне на свете милей,
чем это твоё неживое железо.
Прощайте, прощайте, я скоро уйду!
Недаром я вижу в оконном проёме
зелёную, зимнюю, злую звезду
и стёкла в истоме, и оторопь в доме!
Лицом повернувшись к обшарпанным снам,
мне сладостно греть свои горькие думы -
как будто бы это посыл временам,
молве и безмолвию, сраму и шуму!
Прощайте, прощайте, я скоро уйду -
без слёз и упрёков,угроз и объятий -
уже не подвласный земному суду,
ещё не готовый к небесной расплате.
Легки на помине, придите, друзья!
Любимая мною полюбит другого.
А мне остаётся река и ладья,
и слово, которому верил, и слово.
переклад:
Так вчора незатишно стало мені.
...Мінялась погода і вітер підталий
топтався під вікнами, вив у дворі,
під ковдру залазив, настирний, зухвалий.
Я важко прокинувся, хворим я ліг,
та тільки лицем до стіни повернувся,
як ангел розлуки мене підстеріг
і я всіх простив,
і, нараз, стрепенувся.
Ти, птице нічна, не ридай по мені!
Слабкий і забутий у сутінках ранніх,
я тінь споглядав на побитій стіні
і хід відчував заметілей останніх.
А місто залізне ловило мене,
своїх батарей, розкидаючи сіті,
вважало себе величезним - дурне
і, може, найменше містечко у світі.
Ти, крапка на мапі, билинка полів,
піщинка пустелі, листок серед лісу!
Та тільки мені, серед іншх світів,
твоє наймиліше байдуже залізо.
Ну все, прощавайте! Я скоро піду,
Бо бачу, в вікна загратованій проймі,
я зірку зимову, безжальну й бліду,
і скло у знемозі, і острах у домі!
Підставивши скроню обшарпаним снам,
так солодко гріти гірку свою думу -
неначе до часу звертаюся сам,
до мови й безмовності, сраму і шуму!
Ну все, прощавайте! Я скоро піду -
без сліз і погроз, навіть, спроб нарікати -
уже не підвласнй земному суду,
не маючи, небу, чим плату віддати.
І друзі,я знаю, прийдуть на помин,
і та що кохав, - закохається знову.
...Мені ж - Ахерона невдимий плин
і слово, якому я вірив, і слово...
ID:
148892
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 08.10.2009 11:40:24
© дата внесення змiн: 08.10.2009 11:40:24
автор: ksandr
Вкажіть причину вашої скарги
|
дякую
