накриття
Ранок принишк і закоцюрблено тулився
до мого погляду, наче вуж.
Кричала скажено вигнута вулиця
про давній спомин, якого не руш.
Хрипіли дерева про сутність вітру,
скрипіли вікна про сонний протяг.
Чекав п'яниця якийсь півлітру,
неначе з'яву Господню в плоті.
Іржали двері, неначе коні,
cтогнали дзвони, немов в полоні.
Шум залітав у стійла бездонні,
у мого розуму буйні затони.
Шкварчало сонце, немов в олії,
шипіли хмари, від бігу пінні.
Горіли очі і в них горіли
осінніх багать приглушені тління.
Скроні стукали, як барабани,
борсалась думки темна комора.
Затихлу свідомість безглуздий ранок
хоч не хоч, накриє, як ковдра.
Андрій Любка
