Їхні побачення не були заздалегідь заплановані сценарієм, як в оскароносних плаксивих голлівудських блокбастерах. Їхнє кохання обмежувалося випадковими побаченнями, які зазвичай закінчувалися брудним шаленим сексом на старій розваленій фермі чи на тутешньому сіновалі. Що сказати, там де царствує його величність похіть та брудна псевдо пристрасть романтиці місця немає. Мило та романтично виглядали лише місця зустрічей, де відбувались ці оргії.
Не можливо сказати напевно - чи були ці почуття навіяні влучними пострілами, того малого бешкетника з крильцями, чи просто це була звіряча потреба, один з праконвічних інстинктів. Але це сталося. Вона жила своїм життям, а він своїм – і лише інколи їхні життєві паралелі перетиналися, щоб подарувати своїм власникам насолоду, хоч таку коротку і швидкоплинну, проте таку жадану.
І кожна зустріч була ніби першою – та ж нестримна захопленість, несміливі доторки до її тендітних рук, жагучі поцілунки…
(Перше кохання – хтось згадує його з усмішкою на лиці, хтось при згадці про нього сором’язливо ховає очі, а хтось байдуже дивиться вам у вічі. Всі його сприймають по різному. Для когось це болісний урок на все життя, для іншого приємне почуття що завжди гріє душу в холодні одинокі зимні ночі…)
Це могло б продовжуватися вічність – зустрічі і розставання, в безкінечному ланцюзі життя, якби не час, який не завжди лікує, інколи він вбиває, забираючи все прекрасне і залишаючи безвір’я та спустошеність…
А час плинув, змиваючи на шляху її почуття і розпалюючи пекельним вогнем його…
Зникло кохання лишивши багряне тіло на жорсткому холодному асфальті та клаптик зім'ятого паперу - безмовне свідчення його почуттів, справжніх почуттів:
«Все було б добре якби не твої очі, ті очі через які була спалена Троя, через які втрачається сон, втрачається апетит і взагалі сенс всього життя. Ті очі, які завдають нестримних душевних страждань, які паралізують і повністю підкорюють собі.
Я ніколи не вірив в ангелів, але ти похитнула мої життєві догми. Ти прийшла розірвала струни мого серця, і заволоділа ним, зробивши життя неможливим без тебе. Зробила невпевненого в собі школяра.
Я хочу тебе повернути, хоча як? Якщо ти ніколи не була моєю. З’являлась на мить даруючи щастя і зникала як марево – навіяне вічною самотністю. Після чого почуваєшся ще більш спустошеним , аніж був.
Залишаєшся сам в пустелі. Хоча як можна бути самим в пустелі , де юрмиться купа людей, де безліч непривітних і привітних лиць, де молоді дівчата обдаровують тебе своєю усмішкою, своїм поглядом. Де скрізь споглядають очі, та не ті, не ті... за які ладен розірвати будь-що і будь-кого і нехай коли, сонячне проміння обігріє їх своїм теплом і райдужних зайчик звільнить їх від нічного покою побачу і відчую самий лише холод. Проте навіть цього буде достатньо… лиш бачити твої очі…».
