́Розквітла квіточка у гаю-
рослин прекрасніших не знаю:
рожеві й білі пелюсточки,
а по боках ще й два листочки.
Цвіла красуня розцвітала,
а про кохання тай не знала.
Жила вона у своїм гаю,
неначе в справжнім Божім раю.
От раз у гай той чарівний
прийшов хлопчина молодий,
замітив квіточку красиву,
дивився довго, мов на диво.
Вона ж у відповідь мовчала,
лиш пахощами розквітала.
Та ось… вона захвилювалась
й незчулася, як закохалась.
Теплом зігріло її серце,
Душа-немов чистеє озерце
роси краплинку дарувало,
але для нього було мало
простого щирого кохання!
Пішов він навіть без прощання…
Довго та квіточка скучала
і свою долю проклинала
за те, що не змогла устати,
піти за ним,його догнати,
що покарав цей світ її
навіки прикувавши до землі…
