В швидкому ритмі ти живеш,
Усе біжиш, кудись так поспішаєш.
Коли ж нарешті вже збагнеш,
Що я горю?...А ти не помічаєш.
Горю я палко, часто шаленію,
Хоча між нами відстані стіна ж.
Нове життя вигадую...,і згодом розумію...
Усе, у що так вірила - це є лишень міраж.
Ввійду в твоє життя дощем тривожним...
Бурхливим вітром спокій заберу...
У спеку буду бризом прохолодним...
Морозним ранком даруватиму жару...
Хоча і не зі мною...Але все ж ти мій.
Ти розумієш це. І я це добре знаю.
Збагни нарешті, солоденький, зрозумій!
Усе пусте й безглузде. Лиш тебе бажаю!
Коли ти поруч - так хвилюється душа!
А моє серце б'ється...І усе частіше.
Тому й пишу тобі цього листа.
Роби усе натхненно...Сміливіше!
Поглянь на мене, пильно подивись.
Ти ж розумієш, що таке для мене "щастя"?
Тоді візьми, і просто усміхнись.
Усе в нас буде солодко, неначе в казці.
