Зимовий день, нарешті засніжило.
Доволі тепло, зразу ж розтає
Таке жадане тижнями білило…
Вже скоро Рік Новий, воно не є...
Я десь пів дня товчу пожовклу кашу,
Немає напрягу, хоч ноги промочив.
Ще й в переході хтось співає нашу –
Про світ, який прогнувся, не забив.
Майже Андрій! І баритон, і звуки,
І наголос… і виконання – теж…
А я ішов і думав про розлуку
У світі, де давно немає меж!
Зимовий вечір – цебто прогулявся,
По вулицям, по зрідненим стежкам…
Зайшов на ту… де вперше закохався…
Забув про розлади в душі, бажаю й вам!
Бажаю, щоби вистачило сили
Не лізти у чужі монастирі,
А брати самостійно всі вершини…
Інакше ми для чого на землі?
таке сум’ятья почуттів 
гарний вірш 
