Колисали високі трави
Білу хату в намисті садків.
А стежина у двір заростала
Й вікна плакали сумом дощів.
Біла хата, як дівчинка в льолі
Умивалась росою щоранку,
Щоб діждати кращої долі,
Коли люди зайдуть до ґанку.
Так давно стало пусто у тиші!
В її стінах не чути ходи.
Лише бігають сторожко миші,
І снують свою сіть павуки.
Біла хата у білій льолі
Виглядає щодня хазяїв.
Тільки бачить русалок у полі
За мереживом літніх дощів.
А щоночі хатині сниться
Невеличка сім"я молода:
Мама, тато, дитина і киця.
Ось, нарешті, вона не одна.
Але тільки ніхто не приїде
У забуте Богом село.
І ніхто не відхилить хвіртку,
І не вмиє від пилу вікно.
Біла хата, як білий лебідь,
Що пливе по зелених хвилях.
В ній гостюють ангели з неба,
І приносять надію на крилах.
Якось ангел сказав їй стиха:
"Ти не будеш більше сама".
А наступного дня, як на лихо
Почала лютувати зима.
І коли ранкова зірниця
Ледь накресила в небі свій шлях,
До хатинки прибилася киця,
Що несла кошенятко в зубах.
15-16.12.2011.
)
Як Ви гарно написали!
Я колекціоную хати!Візьміть і Ви мою! 
