Повільним кроком в засипанні,
Пливе там човен мій у сон,
Там день із ніччю в розтаванні,
Злились у спільний унісон.
Між легких хвиль його гойдає,
Пливе собі він по руці,
Рука, як ніч його тримає,
Відпустить тільки у кінці.
Все тихо, ніжно і безшумно,
Немає вітру, тільки звук,
Він все блука собі роздумно,
Шукає місце сліз і мук.
Не може без емоцій жити,
Ти дай же шторму, вітру шквал,
Щоб міг собою хвилі бити,
І не знайшов собі причал.
Він хоче пристрасті й кохання,
Нехай борти все хвиля б’є,
Щоб мав він радість від страждання,
Неначе в ньому спокій є.