Я далеко, захований сам від себе,
Немов найважчий, тягар життя.
І не раз споглядаю у біле небо,
Як в дзеркалі бачу ношу життя.
Про неї я розповісти багато зможу,
Водночас кохаючи не люблю.
Бо для мене вона радощі й горе,
Ті що в серці моєму досі живуть.
Присмак гіркий та губи стонуть,
Здавлені зубами що міць.
Це талант, а він не потоне,
В чашці кави твоєї, він спить.
Та це доля, нероздільна, жагуча,
Що весь час заганяє, чуття у кут.
Ти ноша моя не відсутня,
Нащо мені, на світі з тбою буть!!!
Дуже проникливо.Із перших же рядків "бере за душу".А доля, напевно, нам і дає випробування,щоб зробити сильнішими і багато чого навчити,так що треба надіятись на краще і все буде ок.!!!
Voha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже проникливо.Із перших же рядків "бере за душу".А доля, напевно, нам і дає випробування,щоб зробити сильнішими і багато чого навчити,так що треба надіятись на краще і все буде ок.!!! 
