Лає жінка чоловіка: «Я варю і шию,
І з дітьми сама гуляю,і підлогу мию.
Цілий день кручусь,мов білка,щоб дати вам раду,
Скільки можна вже дивитись ту Верховну Раду?
Невже тобі не набридло слухати,як брешуть,
Як зберуться,тільки й знають:язиками чешуть.
Повернувсь Іван до жінки: «Не кричи,Марійко,
Бо я страх люблю дивитись депутатські бійки.
Де ти бачила,щоб в залі, так,без рукавиці,
Можна було зацідити запросто по пиці?
Або все довкола себе безкарно трощити?
Скільки б треба було грошей за це заплатити!
А які псують костюми,модні,дорогі,
Коли б знала ти їх ціну,плакала б три дні.
В тебе,люба,інтереси дуже дріб’язкові,
А там люди насмерть б’ються за посади нові.
Я б і сам за їх зарплату побив,кого хочеш,
А ти мені дорікаєш,як та курка квокчеш.
Хоч сама прекрасно знаєш,що й тебе люблю.
Як сьогодні не поб’ються,все що хоч зроблю.
