Я - верба, в шалі темнозеленій
Над водою в зажурі стою,
Підійди, притулися до мене
І послухай-но мову мою.
Я - верба, мої віти розлогі
Радо приймуть в обійми, прийди!-
Поспішу тобі на допомогу,
Порятую від злої біди,
Звеселю і зцілю, і загою,
І сховаю у спекотні дні,
На чужині схилюсь над тобою
І оплачу на самотині,
Буду кликать додому, до хати,
Де на тебе чекає рідня,
Соловейко співає завзято
Навесні в моїм гіллі щодня!
Засміюсь - затріпочуть листочки
І скупаються промені в них,
Зажурюся - сопілочки-дочки
Виллють тугу в піснях чарівних.
Рясно чисті проллю свої сльози,
Не від горя - не в тому ж бо річ -
Засумують мої верболози
В найпрекраснішу зоряну ніч.
Як зів'яну - впаду на поточок
Вже місточком - хай згине журба
Пропливе піді мною віночок.
Я - верба, українська верба!
лірично, насичено емоціями та образно, красиво змальовано стан природи, який перегукується з душевними пережиавннями...і це переродження , я б сказала відродження дуже зачіпає...
Віра Нагорна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую за високі оцінки та приємний високохудожній коментар!
