Як час так швидко і невпинно плине?
Ще вчора липи пахли у саду
Тепер строкаті квітнуть вже жоржини
Оздоблюючи осінь молоду.
І засліпляє очі сонце сонне,
Позолотивши статний високір.
Думок не змінить озеро бездонне
Ні радість, ні страждання, ні докір.
Пшениці уже скошені ряднини
І спогади дитячі як мана:
Ніде ще так не квітнули жоржини,
Не вабив свіжий запах кавуна...
Та що той час? В душі ж бо я незмінна
І лицемірних не люблю прикрас.
Якщо й схилюсь покірно на коліна,
Перед минулим, може, тільки раз.
