Мереживом осені, вечір,
малює по вікнах ноти кохання,
що вітер зіграв на струнах
бабиного «юного» літа.
Стукіт дощу по підвіконню,
спритний барабанщик,
співпадає з ритмом серця-
спокійно стікає душа.
Всесвітній мандрівник, сон,
торкається ніжно повік
и просить летіти у вічнісь,
по світах небачених нами.
Істина в них ще жива,
це в нас лише розмальовка,
що з часом втратила яскравіть
не лише кольорів, а й світла.
Мереживом осені, ранок,
народжує нові промені щастя.
