ява дев’ятнадцята
ЗВІСТКА
(Гетьман щойно повернувся до свого стану
з польської Бiлої Криниці, де восприйняв
із Святого Купелю
онучку княгині Дольської.
До його похiдної резиденцiї увiходить Дем'ян.
Вiн прибув iз Батурина.)
Дем'ян
Я, Гетьмане, вже тут два днi...
Сказати велено менi,
Що тихо все в Батуринi`.
Що, дякувати волi Божiй,
Нiхто нас поки не тривожить,
В усiх iсправно йдуть дiла...
...Були iз Києва прислали,
Що матка ваша захворали,
Та, Боговi за те хвала,
Ускоростi iз ложа встали...
З Москви оказiя була -
Цидула важна тут одна
До вас з пiсьмом Головiна...
Оце i все...
Хоча...
Ну-да...
Ще... приключилася бiда...
Панянка вмерла молода...
Хай там їй царствiє небесне,
А тут нехай пером земля.
Уже не вернеш звiдтiля -
Хоч слiдом вмри, то не воскресне...
Один обман, а не життя.
Увесь Батурин спiвчуття
Батькам виказує за нею...
Мазепа
Чия панянка?..
Дем'ян
(пiсля тяжкої паузи, та зiтхань)
Кочубея...
Я гнав коня … гадав успiю...
Мазепа
Котора?!!
Дем'ян
Гетьмане...
Марiя...
(За мить-другу у Мазепи на виду вiдбився
непогамований бiль, наче йому, неждано-негадано,
зо спини, нанесено смертельного удару в самiсiньке серце.
Вiн ледь чутно застогнав i похилився сивою головою на руку.
Свiтло поволi гасне. Дем'ян зникає. Зникає все. Тiльки Мазепа
у променi залишається сидiти нерухомо. Звiддалiк вчувається спiв церковного хору: «Прийми, Господи, усопшу душу раби твоєї, Марiї».
Чути поминальнi дзвони. Голос читає заупокiйну, дзвони i церковний спiв наростають i могутнiм потоком падають - це страждання Гетьманове стає таким нестерпним!
Враз усе обривається, натомiсть звучить нiжна мелодiя. Немов туман, з'являється із темряви прозора постать у бiлому - це душа Марії. У неї розпущенi довгi коси, ледь в'ються, на головi вiнок. У правицi вона має гiлочку бiлої лiлеї - знак чистоти, святості i непорочностi. Постать наближається до Мазепи, схиляється над ним, торкається його сивин - заспокоює.)
Голос Марії
Буде мороз чи спека -
Плакать нема потреби.
Я вже вiд вас далеко,
Я вже вiд вас, як небо.
Я вже приходила в квiтнi,
Я вже зазнала муки -
Всi ви тут перелiтнi,
I не тривкi, як звуки.
Думаю, що не буде
I на копУ бiди...
Дивiться на себе, люди,
Як верби на край води.
...I ти не журись, не треба,
Не завдавай жалю,
Тобi я i звiдти - неба,
Хоч крихiтку, та прихилю`...
Валю, так і не дочитав, то виправляю свою помилку зараз і всі мої попередні коментарі, щодо нерозумності такого кохання якось виглядають нерозумно на фоні такої трагедії. Дякую!
Тобi я i звiдти -- неба,
Хоч крихiтку, та прихилю...
Пані Валю, перепрошую наразі, але мені здається, що в попередній яві було вказано, що мати гетьмана померла....
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Люба Наталю, в "Поході на Волинь" є такі рядки :
"...лише за Гетьманом, немов за бусурманом,
ніхто не вийде вдосвіта на шлях,
на грудях не заб*ється, наче птах,
не припаде з плачем до стремена,
бо МАТИ -- В КИЄВІ, НА ЦВИНТАРІ -- ЖОНА,
а Кочубеївна -- немов свіччаний пломінь,
її любов Мазепа не вберіг..."
мати його дуже вже старенька, але жива... їй близько 90 років і зовсім скоро вона відійде у ліпший світ, але поки що жива...
а любов Мотрі -- "така любов -- не перейде...", навіть і після вічної розлуки...
