|
Розквітли яблуні в саду
Блідо-рожевим цвітом.
Дзвінка, весела дітвора
Вже дочекалась літа.
Ген, на околиці села,
Біля джерельної криниці,
В хатині мешкала сім'я,
А них - дівчатко білолице.
Гарненька дівчинка була:
Така собі, - нівроку:
Чорненькі брови до лиця,
Як маків цвіт на вроду.
В сусідки хлопець був малий,
Через дорогу другий.
Зростали хлопці, як брати,
Були великі друзі.
У трьох компанія міцна,
Дитячих літ забава.
Та й не одна красна-весна
Їх цвітом зустрічала.
***
Летять роки у дАлену,
В прекрасний світ юнацтва.
Лишивши вчора юнь шкільну
І гомірного братства.
В селі сьогодні танці в нас,
Там молоді юрбою.
Лунав із клубу білий вальс
І кликав за собою.
Прийшли два хлопці і дівча,
Обом вона до серця.
Волошок синь в її очах,
Богиня, як сміється.
Наповнив залу білий вальс
- Так хто, запросить перший?
Трикутник в дружбі, як злий час
Ділив усе, як завше.
Земна гармонія сердець
Для двох - щаслива днина.
Другому плакав світ увесь,
Мов пісня журавлина.
Запахла хлібом у полях
Достиглим житом нива.
О, як би було все у нас,
Та друга, ти любила...
***
Весела музика в селі:
Весілля, люди, радість.
Приніс я квіти молодій
І був щасливий навіть.
Сьогодні вип'ємо до дна
За молодят в майбутнє!
Шампанське лилося сповна
Любові й щастя друзям!
І я радів в душі, хоч чуть
Серденько ритмувало.
Шкільних років нам не вернуть
Мов білий сон, пропало.
Я бачив радість у очах,
Чого ж і ще бажати?
Тепер я вільний в небі птах,
Дівчат, он глянь, багато.
Минуло тиждень не сповна,
Осінні мерзли квіти.
Я не бажав нікому зла,
Та був один на світі.
Листопад землю накривав,
Осіннім падолистом.
А я, взамін весни бажав
Кохання стріти чисте.
***
Та ось прийшла в село біда,
Я плакав на могилі.
В квітках уквітчана труна,
Прощався з другом нині.
Дорога, скрегіт, біль душі,
Обірване бажання...
Лежав з усмішкою в лиці,
Не чув людей благання.
Раптова блискавка немов,
Забрала юне серце.
Господь з собою забирав,
Його тепер не звести.
О, друже мій, тебе любив,
Як матір й батька свого!
О, скільки б небо не благав
Шукать, якого слова?
- Чому ж дружину залишив?
Лебідочка без пари.
- Хіба ж її ти, не любив?
У вдвох ви так кохались.
Змарніла постать. Сум, жура...
Не виплакати в долі.
Щасливих днів пройшла пора,
Що їй робить, де ж сила волі?
Вже відблик ясної зорі
Погас, як гасне свічка.
Тепер читаєм на хресті:
Він відійшов на вічно.
Для кого жити? А життя
Давало знову сили.
Змирилась з долею вона,
Але його любила.
В смутних очах вогонь погас,
Як догорає ватра.
О, як би було все у нас:
Тепер, сьогодні, завтра...
***
Курличуть в небі журавлі,
Піднявся ключ пташиний.
Серпневі ранки по Іллі,
Туман стелився сивий.
У сад дитинства я побрів,
У мріях видумане щастя.
Сьогодні я її зустрів,
А була, як в сімнадцять.
Повільно, мовчки, повз очей
Ішла, дивилась прямо.
Упав тягар, немов з плечей,
Порив сердець незнаний.
Схилилось небо нам обом,
Достиглих яблунь віти.
Як я любив тебе давно,
Як були ми, ще діти.
Не плач, кохана, ще весна
Прийде до нас з тобою.
Я цілував її уста
І був самим собою.
Ласкаво в очі заглядав,
Такою й була досі.
Насправді з нас ніхто не знав,
Що принесе нам осінь.
***
Щебечуть в небі ластівки,
Гніздечка звили в стрісі.
Малят дитячі голоси
На нашому обісті.
Розквітли яблуні в саду
Біло-рожевим цвітом.
Дзвінка, весела дітвора
Вже дочекалась літа.
ID:
290064
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 01.11.2011 15:15:47
© дата внесення змiн: 21.10.2012 00:23:45
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА
Вкажіть причину вашої скарги
|
сплела... історії різні бувають 
Дуже щемна історія, дякую 
Зворушлива історія. 
