В котре сиджу на вокзалі
В Києві, в столиці,
Сніг паде і мороз тисне
Міцно на вулИці,
А я сиджу , - час вбиваю,
Чекаю годину,
Коли потяг ня потягне
На ТернопільщИну,
Коли зайду в другий вагон
Ляжу на полицю,
Взамін подушки під вухо
Покладу правицю.
Потяг колісьми застука
Полетить в ненастя,
А я буду засинати,
Як мені удасться.
Як храпіти не будуть,
Може й буду спати,
А як ні, - всю ніч прийдеться
Знову "шляхувати".
А ще жара так під тридцять
Напевно там буде,
Не без того, що ще духу
Там напустять люди.
Вважай сервіс сто-процентний,
Й що будеш казати, -
Взяв єс бльочок, ліг на лавку,
Повинен мовчати.
Бо нічого не дадуть
Прозьби ні прокльони,
Які були, такі й будуть
Вже наші вагони.
То холодно, то гаряче, -
Іншого не ждіте
Бо ні в кого за вас диня
Не буде боліти.
Та й не їздили ми з вами
Ще нормально з роду,
А до каси, яка черга, -
Скільки там народу ?
Скільки вистояти треба,
Скільки грошей дати ?
Щоб потому у вагоні
Від спеки вмлівати.
От такий то він наш сервіс,
Такий споживач,
Що завжди круг себе бачить
Лиш хамство і ... .
21.12.1995 р. м.Київ ж.д.вокзал
Класно. Прочитав три Ваші вірші на одному диханні. Дуже подобається Ваш стиль. Ну а дата написання взагалі вразила
Олекса Терен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відозву, приємно. А дати написання творів, на мою думку,не грають особливої ролі. Творчість від років не залежить. Хист, талан він або є, або його немає. Людська душа не підвладна рокам.
"Романтичні" подорожі продовжуються. 
