Ти плакав лише раз в житті.
А я про це навіть не знала –
Вінець, обручки золоті,
Фату на голову вдягала.
А дзвони „День”, а сльози „Кап”,
Чомусь гіркі, чомусь солоні.
Пізнав і ти, чом плачуть так,
Чому за ніч сивіють скроні.
А я чекала, що прийдеш,
Обнімеш, тихо привітаєш.
—Ти ж друг навіки, так?
—Авжеж!
І знову змовчиш, що кохаєш.
І зникло б все у небутті,
Та крикнув ти, щоб всі оглохли:
„Я плакав лише раз в житті
А сльози досі не просохли!”
