Ти поруч пройдеш, не сказавши і слова,
Ледве кивнеш головою, і я забуваю промову,
Наш час відміряно уламками істеричних подій,
Ти знищила усе потоком послідовних тих дій.
А я хотів, з тобою зустрічати весну,
І бачити шматочки кольорового сну.
В розлуку, я не вірю, невже немає вороття,
Озирнись, невже справді прагнеш такого життя?
Сьогодні, вечором піду я далеко один,
А ти як завжди побіжиш в свій магазин,
Я знаю всі твої слова, і непринципові ті звички,
А ти залишила і кинула все, через пусті ці дурнички.
Пізніше тобі напишу прощального листа,
Це відчуття неначе стрибаєш з моста,
Фундамент несподівано пропадає і поволі,
Позбавляться сенсу прихована доля.
Я намагаюся не думати, але ти в моїх думках
І не покидає серце той крилатий страх,
Я буду мучитися ще сотні довгих років,
А ти не наближаєшся навіть на п'ять кроків.
Ми навіть не друзі, а просто знайомі,
А я пам’ятаю як були на тому підйомі.
Ми цим життям назавжди втрачені,
І ти вже з кимось ходиш на побачення,
Ти давно забула мій номер телефону,
Ти хочеш вернути все назад, неначе по старому.
А раніше як було ми разом дзвонили,
І години цілими впродовж говорили.
Ти в мене вкрала сонце, прошу, повернися!
Моє життя втратило барви, лишень посміхнися.
Твій голос звучить раптово в моїх думках,
Ти вчора ще снилася, а сьогодні в інших руках.
Зламався всередині мій стержень з графіту,
А я так хочу кращих змін для нашого світу…
ID:
313621
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 13.02.2012 12:32:19
© дата внесення змiн: 13.02.2012 12:32:19
автор: EroS
Вкажіть причину вашої скарги
|
