Якась струна в душі так плаче,
І серце моє так болить,
А жити хочеться інакше,
Та все кудись й чомусь біжить...
Я б зупинила на хвилину
Потік шалений і стрімкий,
Згадала всі свої провини
І шлях життєвий нелегкий,
Я б обійняла рідну неньку,
За руку ніжну узяла б
І біля батька, мов маленька,
Знов безтурботною була.
Якби життя мені нектару
Із чаші випити сповна,
Якби душі додати жару,
Недогоряла щоб дарма.
Я б руки в небо підіймала
І, ставши крилами, вони
Несли б туди, де я кохала -
У царство вічної весни.
Де плачуть верби, а не люди,
Де сонце гріє - не палить,
Де сміх луна дитячий всюди,
Де серце більше не болить....
