багатовіковий холод малює дельфінів під кригою,
відсутність води здається тоді такою значимою,
і тиша порожніх пляшок, і крихти солоного від поту хліба,
дають змогу відчути причалів і поїздів бездахову колибу.
бо в горах один тільки пращур твій виє міжгір’ям,
зливаючи свої печалі у дзвінчастий п’ятистопний ямб,
а ти з ним не в силах поєднатися мовою,
бо ще надто молодий, аби мовчати на вітер з тривогою.
природа вмліває в руках перекотилюдства,
і стежки ведуть нас туди, звідки вже не вернуться,
багатовіковий холод надтрісне спекою свій смерч.
І зранку ми станемо сумніші на мільярдну смерть.
