Вітром зносить раціональне,
І весною зриває дах.
Забуваю давні страждання
І до казки торую шлях.
Зачекались мої каравели.
Як давно мені снилися сни!
Кличуть чайки, моря, корабели,
І за ними так тужно мені...
Сизе море мене зачекалось,
Напинаються білі вітрила.
Сизе море мене зустрічає -
Зачудовану і сміливу.
Озираюся. Чайки кличуть
Тужним клекотом синього неба.
Леголасе, ми в море вийшли!
Леголасе, смутку не треба...
Відчуваєш? Солона краплина,
Бризки райдужні - тихий спокій.
Я над морем птицею лину,
Я до тебе, мій сіроокий.
Весь цей простір, він твій, Леголасе -
Тут два неба і два океани.
Я тут вільна, велична, ясна,
Може навіть хмаринкою стану.
Стану чайкою, бурею, чуєш?
За тобою тягнуся - марно.
Найсвітліший, чому сумуєш?
Ти ж не кидавсь брудом у карму.
Не журись, ти ж од неба вищий,
Ми ж у казці, тут тільки воля.
Кличе чайка, і вітер свище,
Хвилі - наче отара в полі.
Не самотність. Щастя. Найбільше.
Захлинаюсь солоним вітром.
Не буває такої тиші
Благодатної, ясносвітлий.
Забуваю про грізне місто,
Про гарячі брудні каменюки.
Я тепер - кришталево-чиста!
Леголасе... Мій ніжний смутку...
НА ВІДМІНУ ВІД ПОПЕРЕДНІХ 2-Х ОСТАННІХ ТВОРІВ - ЦЕЙ ВІРШ ГЛИБОКИЙ, ЛЕКСИЧНО БАГАТИЙ, ЦІКАВІ ОБРАЗИ. НАМАГАЙТЕСЯ ЗАВЖДИ ТАК ПИСАТИ, ВСТАВЛЯТИ ПЕЙЗАЖНІ ОПИСИ І ТОДІ ЦЕ БУДЕ ПОЕЗІЯ... Я ВАМ НЕ СУДДЯ, АЛЕ ОПИСУВАТИ ТІЛЬКИ СТРАЖДАННЯ ПРО ВІДСУТНІСТЬ КОХАННЯ - ЦЕ ГНІТЮЧЕ НЕ ТІЛЬКИ ДЛЯ НАС ЧИТАЧІВ, А ЛЕ Й ВАС ЗАГАНЯЄ В КУТ - ЗВІЛЬНІТЬСЯ ВІД ЦИХ НЕПОТРІБНИХ ВАМ ПУТ...
Svetegoochej відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Цей просто найновіший. Ті, що опубліковані останніми, досить довго припадали пилом у чорнетці. А описую я не лише страждання, просто Ви потрапили саме на такі вірші - у всіх бувають хвилини розчарувань. Але за критичну оцінку дуже вдячна, саме такої хотілося
благодарю
именно так
